Легур Юрій Григорович

 

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРЕВАГИ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ У ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ ОСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ

Легур Ю. Г.

Майстер виробничого навчання, викладач спецдисциплін, 

Регіональний центр професійної освіти імені О.С.Єгорова

 

У статті розглядаються та аналізуються основні елементи, переваги та недоліки дистанційної освіти в Україні, а також прогнозуються перспективи її розвитку.

 Ключові слова: дистанційне навчання, Інтернет, інформаційні технології, форма навчання, он-лайн.

Мета статті: розглянути особливості, переваги, труднощі та перспективи дистанційних освітніх технологій навчання.

Без навчання протягом усього життя в сучасному світі не обійтись, адже будь-яка освічена людина має володіти чималим багажем знань. Причому дуже важливо цей багаж постійно оновлювати, інакше важко буде наздогнати стрімкий перебіг життя. А відстати від нього – означає бути неконкурентоспроможним на ринку праці, втратити можливість одержати бажану роботу. Вирішити цю й багато інших проблем допоможе дистанційне навчання. Дистанційна освіта стала справжньою новацією 21 століття.

Завдання сучасного педагога – розвивати у здобувачів освіти пізнавальну потребу, тобто знати, як здобувати знання самотужки, вміти використовувати їх у нестандартній ситуації. Саме тому впровадження в навчальний процес елементів дистанційного навчання є найважливішим етапом освітнього розвитку сучасних студентів.

Дистанційне навчання (англ. distant learning) – новий засіб реалізації процесу навчання, в основі якого використання сучасних інформаційних та телекомунікаційних технологій, які дозволяють навчатися на відстані без особистого контакту між викладачем і здобувачем освіти. Таке навчання відбувається в середовищі, що дозволяє передавати великі обсяги різної інформації на великій відстані. Дистанційне навчання є одним із головних шляхів інформатизації і автоматизації освіти й використання новітніх технологій у навчанні, служить підвищенню ефективності освіти як такої. Організація якісної дистанційної освіти дозволить примножити освітні потужності і позитивно вплине на інтелектуальний потенціал держави [1, с. 65].

Дистанційна освіта – це форма навчання, рівноцінна з очною, вечірньою, заочною, що реалізується, в основному за технологіями дистанційного навчання. Дистанційне навчання використовує два основних типи технологій. Один з них передбачає безпосередній контакт викладача і учня (синхронний метод), а другий – можливість опосередкованого контакту викладача і учня (асинхронний метод).

Асинхронне (опосередковане) навчання має можливості використовувати такі технології, як самостійне вивчення слухачами або студентами різноманітних навчальних матеріалів та допоміжних матеріалів у віддаленому режимі, тобто вдома, на робочому місці у вільний від роботи, на відпочинку і т. д. [6, с. 87] Асинхронні технології дозволяють проводити проміжний контроль отриманих учнями знань з допомогою різноманітного перевірочного інструментарію (тести, письмові завдання, задачники, творчі завдання, групове проектування тощо). Варто відзначити, що акцент робиться в основному, на вирішення тестових завдань. Віддалене консультування викладачем учнів зі складних питань вивчення дисципліни, постановка завдань і творчих завдань за допомогою інструментарію електронної пошти та форумів на даний момент використовується в недостатній мірі, хоча технічні можливості дозволяють з успіхом реалізовувати дану роботу, більше того, учні через форуми, чати, із задоволенням будуть намагатися «достукатися» до викладачів.

Опосередковане асинхронне дистанційне навчання має свої важливі переваги. Насамперед, це можливість вільно планувати час особі, яка проходить навчання. Учень може приступити до вивчення матеріалу у зручний для нього час, дозувати за своїм розсудом обсяг досліджуваного матеріалу і т. д. – але в межах часу, відведеного на вивчення предмета, адже дати проміжного і підсумкового контролю знань встановлюються спочатку. При цьому можливо регулярне звернення за допомогою до викладача по мірі виникнення труднощів у вивченні предметів. Режим звернень також може вибиратися учнем самостійно. Таким чином, на реалізацію поставлених навчальних завдань, підготовку відповідей на контрольні питання та інші види контролю знань можна з користю витратити більше часу і більш вдумливо підготуватися до підсумкової форми контролю, яка завершує вивчення предмету.

Синхронні технології безпосереднього дистанційного навчання дозволяють встановити безпосередній (прямий) контакт в режимі реального часу, в тому числі і візуальний, викладача і учня. Ці технології більш соціальні, вони дозволяють провести безпосереднє опитування учнів (здійснити контроль знань), на поставлені питання можна отримати відповіді в режимі реального часу [5, с. 92]. Однак такі технології вимагають певного технічного рівня – зокрема, високої пропускної здатності Інтернет-мережі, наявності сучасних комп'ютерів, веб-камер, різноманітного мультимедійного обладнання як у навчальному закладі, так і в сім'ї здобувача освіти. Виконання всіх цих умов поки що проблематичним є як для значної кількості навчальних закладів, так і для сімей здобувачів освіти, особливо з сільської місцевості. Тим не менш, деякі технології синхронного дистанційного навчання можна використовувати й сьогодні, зокрема технології чатів (текстового спілкування в режимі реального часу) досить стійко працюють на сьогоднішній день.

Синхронні технології дистанційного навчання дозволяють проводити відеолекції й інші види занять – круглі столи, дискусії, консультації, відеоконференції тощо в режимі реального часу. Для даного виду занять вже придуманий спеціальний термін – вебінари. Для цього необхідно наявність у закладі освіти обладнаних аудиторій (мікрофони, web-камери, мультимедійні інтерактивні електронні дошки, програмне забезпечення та інше складне обладнання). Синхронні технології дистанційного навчання дозволяють проводити більш ретельний, в тому числі візуальний контроль знань, як проміжний так і підсумковий, коли на поставлені питання викладач отримує відповіді негайно.

Більшість педагогів-практиків наголошують на тих труднощах, які сьогодні існують в процесі реалізації дистанційних технологій навчання. По-перше, фінансова підтримка інформаційних технологій. Необхідність постійного оновлення обладнання, програмного забезпечення, а також непередбачуваність довгострокових витрат на обладнання і відсутність зовнішнього фінансування робить неможливість впровадження дистанційних технологій навчання у значній кількості навчальних закладів. По-друге, відсутність навичок; брак часу на підготовку, перепідготовку викладацького складу; вік та слабка комп'ютерна грамотність викладачів. Як правило, у забезпеченні навчальними та іншими матеріалами для дистанційного навчання викладачі обмежуються написанням навчальних матеріалів так званого «першого рівня». Вони не прагнуть працювати над створенням багатофункціональних електронних підручників, з яких складалася б єдине освітнє середовище, і складних навчальних проектів. Також не спостерігається прагнення брати участь у онлайн-консультуванні допомогою email, форумів, чатів. По-третє, безпека та законодавчі аспекти. Перехід до мережевих послуг та доступ до інформації з будь-якого місця і в будь-який час ускладнює проблему захисту даних, гостро постає питання про захист авторських прав.

До очевидних мінусів дистанційних технологій навчання можна віднести також відсутність очного спілкування між здобувачем освіти і викладачем; нестачу практичних занять; відсутність постійного контролю за здобувачами освіти, який для української молоді є потужним спонукальним стимулом. Підводячи підсумки, слід ще раз підкреслити, що використання дистанційних освітніх технологій у вітчизняних вищих навчальних закладах забезпечить: розширення кола споживачів освітніх послуг; забезпечення доступності здобуття вищої освіти; можливість одержання освіти за українськими програмами громадянам зарубіжних країн; реалізацію системи безперервної освіти «через все життя»; індивідуалізацію навчання при масовості освіти. Саме на ці перспективи вказує Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні [2].

Список літератури:

1. Андреев А.А. Дистанционное обучение: сущность, технология, организация / А.А. Андреев, В.И. Солдаткин. – М.: Издательство МЭСИ, 2009. – 196 с.

2. Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні, затверджена Постановою МОН України від 20 грудня 2000р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.osvita.org.ua/distance/pravo/00.html

3. Кузьмінський А. І. Мотиви і принципи організації дистанційного навчання : навч. посібник / А. І. Кузьмінський // Педагогіка вищої школи. – К. : Знання, 2005. – 360 с.

4. Манако А.Ф. Федорівна. Лексикографічна теорія побудови МАНОКсистем та її застосування в інформаційних технологіях дистанційної освіти : Дис... д-ра наук: 05.13.06 / А.Ф. Манако. – К., 2008. – 240 с. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.setlab.net/?view=manako-dissertation

5. Нестуля О.О. Модернізація освітньої діяльності університету: завдання, інноваційні технології та досвід впровадження: Навч. посібник. Т. 1–Т. 9 / О.О. Нестуля, В.П. Косаріна, М.Є. Рогоза, Н.І. Огуй, Н.В. Герман. – Полтава: ПУСКУ, 2009. – 797 с. 45

6. Хуторской А. В. Типы дистанционного обучения / А.В. Хуторской // Интернет-журнал «Эйдос». – 2003. – 8 декабря. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.eidos.ru/journal/1999/1208-01.html

7. Хмель О.В. Психолого-педагогічні особливості системи дистанційного навчання / О. В. Хмель // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. – 2005. – № 11. – С. 181 – 190.