Барабуля Роман Олександрович

 

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРЕВАГИ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ У ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ ОСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ

Барабуля Р.О.

Майстер виробничого навчання, викладач спецдисциплін, 

Регіональний центр професійної освіти імені О.С.Єгорова

 У статті розглядаються та аналізуються основні елементи, переваги та недоліки дистанційної освіти в Україні, а також прогнозуються перспективи її розвитку.
 Ключові слова: дистанційне навчання, Інтернет, інформаційні технології, форма навчання, он-лайн.
Входження України до світового економічного простору характеризується пошуками шляхів послідовного реформування всіх галузей життя суспільства, серед яких особливе місце за своєю значимістю посідає система освіти.
Проблеми якості освіти і належного професійного розвитку педагогів професійно-технічних освітніх закладів є дуже актуальними в Україні.
Через розповсюдження нового вірусу та Всесвітньої пандемії всі країни світу розпочали запроваджувати карантинні заходи, що призвело до закриття на невизначений час усіх навчальних закладів. Це все призвело до переходу на дистанційний освітній процес за короткий термін.
Ніні заклади професійно технічної освіти стоять перед викликом - як запровадити дистанційне навчання. Якщо для закладів вищої освіти цей процес відбувся вже давно, то професійно технічна освіта має особливості, які створюють чимало труднощів.
Готовність до цього процесу була різна, виникли суто технічні проблеми – відсутність Інтернету, комп’ютерів, навчальних матеріалів у мережі. А головне, неготовність викладачів та учнів до моделі дистанційного навчання.
Першими на потреби викладачів та учнів відгукнулась ІТ галузь: була підвищена потужність каналів, з’явилась велика кількість сервісів й інструментів для навчання. Для проведення відеоконференцій дуже популярним виявився програмний засіб ZOOM, у соціальних мережах була опублікована велика кількість блогів з рекомендаціями про проведення навчання, проводились дистанційні курси з розробки навчальних ресурсів й організації навчання.
Після послаблення карантину у світі стало зрозуміло, що людство перейшло на нову стадію розвитку, де дистанційне навчання буде відігравати велику роль. Впровадження елементів дистанційної форми навчання є необхідною умовою для досягнення сучасного рівня якості освіти та підготовки висококваліфікованого працівника.
Тому важливо проаналізувати результати дистанційного навчального процесу й визначити пріоритетні шляхи розвитку онлайн освіти в України.
На сьогодні існує багато підходів до визначення поняття «дистанційне навчання». Це поняття було сформульоване такими вченими, як М. Томпсон, М. Мур, А. Кларк, і Д. Кіган. Кожен із цих авторів підкреслював окремий аспект цього методу [5].
Дистанційне навчання (Distance Learning, Distance Education) – це така форма організації освітнього процесу, основою якої є самостійна робота людини, яка навчається. Це дає змогу навчатися у зручний для людини час та у віддаленому від викладача місці (тому дистанційне). Названий тип навчання дає змогу отримати освіту широкому колу людей, які мають певні обмеження задля очного навчання: йдеться про працюючих, військовиків строкової служби, інвалідів, в’язнів та ін. Значна кількість людей має вікові обмеження, через що цю форму навчання інколи називають освітою дорослих (adult education). Іншими словами, дистанційне навчання передбачає таку організацію навчального процесу, коли студент навчається самостійно за розробленою викладачем програмою і віддалений від нього у просторі чи в часі, однак може вести діалог з ним за допомогою засобів телекомунікації [4].
Дистанційна освіта- це форма навчання, рівноцінна з очною, вечірньою, заочною та екстернатом, що реалізується, в основному, за технологіями дистанційного навчання.
Технології дистанційного навчання складаються з педагогічних та інформаційних технологій дистанційного навчання.
Педагогічні технології дистанційного навчання - це технології опосередкованого активного спілкування викладачів з учнями з використанням телекомунікаційного зв’язку та методології індивідуальної роботи учнів з структурованим навчальним матеріалом, представленим у електронному вигляді.
Інформаційні технології дистанційного навчання - це технології створення, передачі і збереження навчальних матеріалів, організації і супроводу навчального процесу дистанційного навчання за допомогою телекомунікаційного зв’язку.
Ефективність самостійного навчання, більше, ніж інших форм освіти, залежить від способів надання навчальних матеріалів, контролювання роботи і контактування з викладачем. Тому, насамперед, розвиток цієї форми навчання був зумовлений упровадженням новітніх інформаційних технологій і засобів комунікації. Еволюція в цьому напрямку зумовила те, що в сучасному розумінні дистанційне навчання – це сучасна форма освіти, в якій інтегровані елементи всіх видів навчання (очного, вечірнього, заочного) на основі використання новітніх комп’ютерних і телекомунікаційних технологій.
Дистанційне навчання може бути синхронним і асинхронним.
Синхронний формат означає співпрацю в режимі реального часу. Його перевага в тому, що можна залучати учасників миттєво та у визначений час. Це — «прямий ефір»: здобувачі освіти контактують через засоби зв’язку безпосередньо з педагогами. Це може бути відео- чи аудіозв’язок, спілкування в чаті. До нього відносять вебінар, відноконференція, віртуальний клас, онлайн-тренінг,
Асинхронний режим може охоплювати різноманітні засоби інформації, аудіо- та відеоуроки (але не обмежуватися ними). За допомогою асинхронного режиму навчання здобувачі освіти працюють у власному темпі та у зручний для себе час. Педагоги мають зазначити терміни виконання завдань, надіслані для зворотного зв’язку, надати орієнтовний розклад занять для слухачів курсу, щоб вони мали уявлення про те, що їм слід робити й коли.
Асинхронний режим застосовують до різних форм цифрового та онлайнового навчання. Наприклад, викладач може записувати власні короткі відеоуроки, пояснення або навчальні завдання, які студенти виконують самостійно.
Асинхронне дистанційне навчання так само потрібне, як і синхронне, тому що є здобувачі освіти, яким потрібно більше часу на опрацювання тієї чи іншої теми. Також є слухачі курсу з різними освітніми потребами, тож так забезпечується диференціація.
До нього відносяться такі види, як: МООС (масові відкриті онлайн-курси з інтерактивними вправами та відкритим доступом через інтернет. Приклади: Coursera, EdX, Udacity, Prometheus, EdEra.), онлайн-література, блог, форум, чат, електронна пошта, тощо.
Отже, розвиток дистанційної освіти в Україні розпочався значно пізніше, ніж у країнах Західної Європи і здійснювався за умов низького рівня інформатизації українського суспільства, незначної кількості оснащення комп'ютерною технікою закладів освіти України та відсутності спеціалізованих методик дистанційного навчання. Теоретичні, практичні та соціальні аспекти дистанційної освіти розроблені в нашій країні недостатньо, тому треба приділяти значну увагу впровадженню елементів дистанційного навчання в повсякденне очне навчання , для вирішення та усунення недоліків дистанційної освіти.
Нажаль, стан розвитку дистанційної освіти в Україні на сьогоднішній день не відповідає вимогам до інформаційного суспільства, що прагне інтегруватись у європейську і світову спільноту.
По-перше, Україна відстає від розвинутих країн в застосуванні технологій дистанційного навчання при підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації фахівців різних галузей і рівнів.
По-друге, має місце суттєве відставання телекомунікаційних мереж передачі даних, які відзначаються недостатньою пропускною здатністю, надійністю зв’язку та його низькою якістю.
По-третє, в Україні відсутнє нормативно-правова база, яка б регламентувала і забезпечувала діяльність закладів освіти у напрямку впровадження дистанційної освіти як рівноцінної форми навчання з очною, заочною та екстернатом.
По-четверте, кількість наукових організацій та вищих навчальних закладів України, які активно розробляють або використовують відповідні курси дистанційного навчання досить незначна.
Досконаліша форма дистанційного навчання – це навчання на основі використання всесвітніх і локальних комп’ютерних мереж (Internet). Вона використовує переваги, що притаманні традиційним формам навчання, звільняючись від їхніх недоліків.
Дистанційне навчання через Інтернет забезпечує постійний контакт та інтенсивний обмін інформацією між учнями та викладачем (тьютором), хоча фізично їх можуть розділяти тисячі кілометрів.
Інша перевага такої форми навчання – гнучкість, що дає змогу учням самостійно планувати заняття, не відриваючись не залишаючи свого місця проживання.
Найпоширенішими формами навчання та контролю знань традиційної освіти є лекції, семінари, лабораторні заняття, контрольні роботи, іспити, тести та ін.
Лекції у дистанційному навчанні (на відміну від традиційних аудиторних) не передбачають безпосереднього спілкування з викладачем. Для одержання лекційного матеріалу використовують зв’язок за допомогою комп’ютерної мережі, тощо.
Використання новітніх інформаційних технологій (гіпертексту, мультимедіа, віртуальної реальності, Інтернет-технологій) робить лекції виразними й унаочненими. Лекції можна слухати у будь-який час і на будь-якій відстані.
Семінари у дистанційній освіті є активною формою навчальних занять. Їх проводять за допомогою відеоконференцій. Вони дають змогу увійти в дискусію у будь-який момент її розвитку, повернутися на декілька кроків назад, переглянувши попередні виступи. Викладач може оцінити засвоєння матеріалу за ступенем активності учасника дискусії. Збільшується кількість взаємодій між учнями, а викладач виступає в ролі рівноправного партнера.
Лабораторні роботи призначені для практичного засвоєння матеріалу. Істотно спрощується проведення лабораторного практикуму за рахунок використання мультимедіа-технологій, імітаційного моделювання, Інтернеттехнологій тощо. Віртуальна реальність дозволяє демонструвати учням явища, які за звичайних умов показати складно або взагалі неможливо.
Консультації у дистанційному навчанні є однією з форм керування роботою учнів і надання їм допомоги в самостійному вивченні дисципліни. Для цього використовують електронну пошту, відеоконференції (Viber, Zoom, Meet).
Контроль – це перевірка результатів теоретичного і практичного засвоєння учнями навчального матеріалу. У дистанційному навчанні виправдав себе тестовий контроль. Тести добре пристосовані для самоконтролю і дуже корисні для індивідуальних занять [4].
Дистанційній освіті притаманна низка позитивних рис, які не властиві традиційній, а саме:
ü     дистанційна освіта формує глобальний (національний, регіональний, міський, локальний), принципово новий освітній простір;
ü     можливість займатися в зручний для себе час у зручному місці й темпі, нерегламентований відрізок часу для освоєння дисципліни;
ü     паралельне із професійною діяльністю навчання, тобто без відриву від виробництва;
ü       можливість звертання до багатьох джерел навчальної інформації (електронних бібліотек, банків даних, баз знань тощо);
ü      cпілкування через мережу Інтернет і за допомогою електронної пошти, один з одним і з викладачами;
ü      сконцентроване подання навчальної інформації та мультидоступ до неї підвищує ефективність засвоєння матеріалу;
ü      при дистанційному навчанні у кожного сучня є можливість витратити більше зусиль і часу на складні та важливі для нього теми з метою поглибленого опрацювання;
ü      використання в освітньому процесі новітніх досягнень інформаційних та інноваційних технологій, що також дає змогу навчати роботі з ними;
ü      рівні можливості одержання освіти – незалежно від місця проживання, стану здоров’я, елітарності й матеріальної забезпеченості учнів;
ü     дистанційне навчання допомагає оминути психологічні бар’єри, пов’язані з комунікативними якостями людини, – наприклад, соромливістю, страхом публічних виступів та ін.;
ü      експорт та імпорт світових досягнень на ринку освітніх послуг;
ü     дистанційне навчання розширює та оновлює роль викладача, який повинен координувати пізнавальний процес, постійно вдосконалювати свої курси, підвищувати творчу активність і кваліфікацію відповідно до нововведень та інновацій.
Але, зрозуміло, поряд з перевагами дистанційне навчання має і ряд недоліків:
ü прийнято вважати однією з негативних сторін дистанційного навчання відсутність особистого спілкування з викладачем, а також спілкування з іншими учнями. З іншого боку, в даний час це вирішується досить просто – електронна пошта, телефон, програми відео-конференцій. Іноді не обов'язково перебувати поряд, щоб мати можливість спілкуватися особисто.
ü наступним фактором, як правило, вказують, необхідність у того, хто навчається сильної мотивації, щоб навчатися продуктивно без нагляду викладача. І з цим неможливо посперечатися.
ü ну і зрозуміло, технічний аспект – учні не завжди можуть мати необхідне технічне обладнання: комп'ютер або доступ в Інтернет., особливо у віддалених куточах країни
І, тим не менш, дистанційне навчання має великі перспективи, тому що виправдовує себе і є дійсно зручним. Система дистанційного навчання побудована з урахуванням всіх тонкощів і нюансів, щоб забезпечити максимальну ефективність і користь навчання і в той же час, забезпечити зручність її використання. Однак є спеціальності, опанування яких у дистанційній формі складно уявити. Тому, ми вважаємо, що майбутнє освіти – за поєднанням традиційних форм навчання з новими (дистанційними).
Отже, успішне вирішення проблеми впровадження дистанційної освіти в Україні сприятиме підвищенню якості і рівня доступності професійно – технічної освіти, інтеграції національної системи освіти в наукову, виробничу, соціальносуспільну та культурну інформаційну інфраструктуру світового співтовариства.
Список використаних джерел
1.     Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні. – К. : КПІ, 2000. – 12 с.
2.     Морзе Н.В. Основні тенденції використання інформаційнокомунікаційних технологій в освіті [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://leader.ciit.zp.ua/files/plan/2013/prez30.11.13.pdf .
3.     Теорія та практика змішаного навчання: монографія / В.М. Кухаренко, С.М. Березенська, К.Л. Бугайчук, Н.Ю. Олійник, Т.О. Олійник, О.В. Рибалко, Н.Г. Сиротенко, А.Л. Столяревська; за ред. В.М. Кухаренка – Харків: «Міськдрук», НТУ «ХПІ», 2016. – 284 с.
4.     Триндаде А. Р. Информационные и коммуникационные технологии и развитие человеческих ресурсов / А. Р. Триндаде //Дистанционное образование. – 2000. – № 2. – С. 5–9.
5.     Шуневич Б. І. Дистанційна освіта : теорії індустріалізації викладання / Б. І. Шуневич //Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2002. – № 5. – С. 45–50.